Він дбайливо беріг усе в маленькій комірчині за будинком. І коли стариганю ставало особливо тяжко і тісно на душі, він приходив до комірчини з окрайцем свічки, сідав на хисткий дерев’яний стілець і з теплим сумом згадував ті часи, коли він був молодим і лише розпочинав свою справу.

Майстер не гнівався, не плакав і не нарікав на Долю через свій неталан, а лише дякував Провидінню за те, що отримав у дар улюблену справу, за щирі посмішки і радість на обличчях дітей, які куштували його ласощі.

І от, одного вечора, відчинивши двері своєї комірчини, наш герой побачив щось напрочуд дивовижне й просто неймовірне! Карамельні залишки перетворилися в справжнісіньке карамельне місто!
По місту снували туди-сюди чоловічки, розміром з горішок, та незвичайні істоти. Чоловічки загортали в красиві обгортки манюсінькі карамельки, складали в іграшкового розміру ящики і щось бадьоро наспівували собі під носа.

В одному із вікон карамельного будиночка палав грайливий вогник старої лампи, і наш кондитер розгледів силует крихітного вусатого парубка, котрий якраз витягував карамель на спеціальному гаці.

Вусань помітив збентеженого и трохи наляканого сивого майстра и заговорив до нього дружньо та привітно:
«Не бійся! Це не лихий сон! Ти багато років трудився, шанував свою працю, пригощав дітвору цукерками просто так, і ось, нарешті Доля віддячила тобі за гарні справи.
Нас прислали тобі в допомогу з казкової Країни Солодощів. Ми навчимо тебе готувати найсмачнішу карамель і справи твої налагодяться!
Діти і дорослі знову приходитимуть до тебе, аби побачити як народжується солодка казка. Їхній лункий сміх знову наповнить твою майстерню і серце гордістю та радісним щемом!»

І сталося все так, як сказав маленький карамельє. Згодом старенький кондитер знайшов собі наступника, а той – собі наступника…і так тонкощі карамельної справи дійшли і до нашої "Майстерні Карамелі”!